Після захоплення Галичини Польщею наприкінці XIV століття українці у Львові стали пригнобленою нацією, але незважаючи на всі утиски і переслідування, вони все ж таки спромоглися зберегти і виплекати свої ідентичність, гідність і культуру. Історія українців в неукраїнському Львові, яким він залишався до кінця 80-х років уже XX століття, є історією славною, цікавою, і про неї я сьогодні почну вам розповідати.                                                                     

Після побудови в середині XV століття міських укріплень кожна з національностей, котрі населяли місто, одержала свою територію, надійно захищену від потенційного ворога високими мурами. Поляки й німці, звичайно, дістали найбільшу і найкращу частину Львова – площу Ринок, а українці були затиснуті між вірменами з півночі і євреями з півдня. Центром української дільниці стала вулиця Соляників або Солярів. Згодом вулицю Соляників стали називати Руською.

Внаслідок браку території житлові будинки українців були дуже щільно притиснуті один до одного, що призводило до курйозних випадків. У документах початку XVI століття згадується, що дім міщанина Павла Русина був настільки затиснутий з боків іншими будинками, що господареві навіть не було куди пробити вікно. Успенське братство змилувалося над нещасним, дозволивши йому пробити вікна в стіні, яка виходила на подвір'я Успенської церкви, однак з умовою: Павло Русин міг користуватися вікнами лише за свого життя, після його смерті їх мусили замурувати.
Перша церква Успіння Пресвятої Богородиці була збудована у Львові ще за часів Галицько-Волинської держави, а на вулиці Соляників 1421 року літописець згадує церкву "з каменю й цегли". Найстрашніша львівська пожежа 1527 року настільки пошкодила стіни старої руської церкви, що вона почала руйнуватися. Українська громада не мала достатньо кошів на реставрацію святині. Тому львівський єпископ Макарій Тучапський звернувся до всіх православних за підтримкою. Молдавський правитель Олександр Лопушанин і його дружина Роксана надали таку матеріальну допомогу, на їх кошт виникла нова церква, з начинням, прикрасами і дзвонами. Тому цю церкву на знак подяки назвали Волоською (молдаван тоді називали волохами). Так звемо ми її і дотепер. На жаль, тодішня церква незабаром теж була знищена вогнем.

Майже 450 років тому у Львові жив бездітний старець Давид Малецький, якого називали Русином. Він займався великою торгівлею і зібрав чималий маєток. Бажаючи зробити своє ім'я у Львові безсмертним, Русин узявся за мурування першої вежі біля Успенської церкви. Вклавши в цю справу всі свої гроші, він найняв 1567 року знаменитого архітектора Петра Красовського, названого Італійцем. Роботи, на які фундатор витратив три з половиною тисячі золотих, тривали впродовж двох років, вежа досягла вже чималої висоти, але через помилку архітектора вона раптово завалилася. Дідусь Давид, як пише літописець, вражений цим нещастям, захворів і помер.
Справу Давида Малецького продовжив і успішно завершив славетний меценат і фундатор Львова Костянтин Корнякт. Будучи людиною побожною, Корнякт левову частку свого багатства використав на спорудження найвеличніших архітектурних пам'яток Львова і на розвиток української культури, освіти і Церкви. Корнякт задумав чималим коштом звести величну вежу, яка б нагадувала типові італійські кампанілли, але мала і риси східної, зокрема української архітектури. Найвищу на той час в усій Україні вежу було зведено 1578 року. Вона виконувала три функції – дзвіниці, оборонної вежі і спостережного пункту за пожежами. (Свою оборонну місію вежа довела 1704 року, коли під час наступу шведів оборонець на вежі Корнякта пострілом з лука збив капелюха з голови шведського короля Карла XII). Незадовго до завершення будівництва на вежі підвісили вилитий на замовлення Корнякта найбільший на той час в Галичині дзвін діаметром у два метри, який був названий "Кирилом".
І ось з приводу цього дзвона розгорілася суперечка між церковним братством та ченцями-домініканами, які неподалік мали свій монастир. Домінікани скаржилися не лише у маґістрат, але і до короля, що "Кирило" за своїми розмірами перевищує усі дзвони в Польській державі. Але осуд ченців викликали не лише розміри, але й голосний звук дзвона, який заважав їм слухати проповідь у костелі. Та, незважаючи на всі перепони, невдовзі "Кирило" став виконувати функції головного дзвона міста, який оповіщав про військову тривогу, пожежі, стихійні лиха та про смерть найвизначніших львів'ян, незалежно від їхнього віросповідання. "Кирило" служив братству до шведської навали, потім на його місце почепили інший. За радянських часів було ще сутужніше, ніж за середньовічної Польщі: дзвонити у дзвони в місті було цілковито заборонено, і лише на Великдень 1989 року вперше за півстоліття знову львів'яни почули дзвін із вежі Успенської церкви.
За матеріалами гезети "Поступ"

Храм Успення Пресвятої Богородиці було збудовано Успенським братством, громадською організацією православних українських міщан у 1591-1629 pp. та освячено у 1631 році за участю митрополита київського Петра Могили. Поруч з храмом — перлиною української сакральної архітектури епохи ренесансу — вежа Корнякта, у давнину — найвища споруда у Львові, та шедевр львівського мистецтва — каплиця Трьох Святителів. У XVII — на поч. ХУГИ а. Успенська церква була визначним центром християнської культури України. Між двома світовими війнами вікна храму прикрасили вітражі на теми української церковної історії, їх автором був емігрант з Наддніпрянщини художник та державний діяч Української Народної Республіки Петро
Текст з путівника "Львів Сакральний", 2001, ISBN 966-547-022-1

Ансамбль Успенської церкви (реконструкція Ю.А. Нельговського, Т.О.Трегубової)

Визначна роль у становленні і подальшому розвитку ренесансного зодчества в українському мистецтві налетить групі львівських пам'яток: Успенській церкві, каплиці Трьох Святителів, вежі Корнякта. Створення цього ансамблю Руської вулиці (розміщені на Руській вулиці у Львові) спричинило до зміни стильового характеру цілого художнього періоду, стало переломним етапом у розвит ку архітектури, передусім у Галичині. У вежі Корнякта (збудована у 1564-1578 рр. на кошти члена братства грека К. Корнякта) архітектор Петро Барбон поєднав класичні форми з традиціями українського зодчества, а саме з дерев'яними вежамидзвіницями, чим зблизив своє творіння з народним будівни цтвом. Накреслену у вежі ренесансну програму продовжено в каплиці Трьох Святителів (1591 р., арх. П. Красовський) та в Успенській церкві (1612-1629 рр., арх. П. Римлянин, А. Прихильний).

(В.Овсійчук. Українське мистецтво другої половини XVI - першої половини XVII ст.- Київ, 1985.- С.48-55.

В середині XV ст. у Львові будуються нові укріплення і кожна національна грамада отримала свою територію в захищеному мурами місті. Центром української дільниці стала вулиця Соляників або Солярів, згодом переіменована в Руську. На початку XVI ст. становище українського міщанства в багатонаціональному "неукраїнському" місті сильно погіршується, польський король Сигизмунд забороняє українцям користуватись привілеями, що їх має польське населення, обмежується вступ українців в цехи, забороняється будівництво житла поза Руською вулицею. Захисником інтересів українців в місті стає православна громадська оганізація Успенське братство. Братство веде широку громадську, культурно-просвітницьку діяльність.

В XVI - XVII ст. Львівським Успенським братством зводиться величний громадсько-культовий ансамбль – Ансамбль Успенської церкви. Близько 60 років найкращі будівничі Львова (Петро Барбон, Павло Римлянин, Андрій Підлісний, Войтіх Капінос, Амброзій Прихильний) зводили на куті вулиць Підвальної та Руської три капітальні споруди: Успенську церкву, Вежу Корнякта та Каплицю Трьох Святителів.

Найпершою збудована найвища на той час в Україні струнка 65-метрова вежа-дзвіниця (1572-1578). Кошти на будівництво надав львівський купець грецького походження Костянтин Корнякт. Вежа виконувала роль дзвіниці, оборонної башти, спостережного пункту, бібліотеки.

Після закінчення будівництва вежі Корнякта братство, не зважуючись одразу на спорудження церкви, будує нову каплицю (1578 - 1591). В документах того часу каплиця іменується "руською церквою". Освячена в 1591 вона, певно, виконувала роль церкви до спорудження храму Успенської Богородиці.

Головна частина комплексу – Успенська церква – збудована в період з 1591 по 1629 на місці давнього храму XV ст. Зовні церква відкрита для огдяду з сторони вул. Руської та вул. Підвальної.

Під час реставрації у середині XIX ст. церкву оновлено і з’єднано з каплицею.

   

Успенська (Волоська) церква та вежа Корнякта. Фото к. ХІХ - п. ХХ ст.

До наших часів ансамбль дійшов в майже незміненому вигляді.