Безграфітний Львів
Уже цього року дворик Домініканського собору очистять
від графіті. А за достатнього фінансування та наявності відповідних
дозволів цей вид мистецтва може зникнути з центральної частини міста
протягом тижня.
Мистецтво графіті – не винахід ХХ століття. Люди, які хотіли
увіковічити себе на стінах будівель, були завжди. Проте саме в минулому
столітті графіті набуло значного розмаху. Але одна річ, коли їх малюють
у спеціально відведених місцях, і зовсім інша, коли ними “прикрашають”
пам’ятки архітектури. За словами Лілії Онищенко, начальника управління
охорони історичного середовища Львівської міської ради, сьогодні
неможливо порахувати, скільки графіті є у Львові. З кожним днем їх
з’являється все більше, бо є люди, які конче хочуть поставити свій
автограф на тому чи іншому будинку.
– Як не прикро це говорити, графіті – це ознака мегаполісу, –
сказала в коментарі “Газеті” Лілія Онищенко. – Очевидно, в якомусь селі
Перемишлянського району на будинку не знайдеш графіті. Деякі графіті
мені справді подобаються, оскільки їх дуже гарно виконано. Але залежить
від того, де і як їх намальовано. Якщо це страшний паркан, то графіті
його може прикрасити. Але якщо навіть дуже гарне графіті намальоване на
камені поважного віку, то це однозначно вандалізм. Якщо ці графіті
мають залишитись як пам’ятка мистецтва ХХІ ст., то нехай вони будуть на
будинках ХХІ ст.
Численні графіті, що з’явились у нашому місті останнім часом,
впадають в око не лише львів’янам, а передусім туристам. У старій
частині міста частенько можна побачити туриста, який намагається
сфотографувати старовинну будівлю чи скульптуру без графіті. На жаль,
вдається це не завжди. На думку Джозефа Кінга, директора департаменту
пам’яток Міжнародного центру вивчення консервації та реставрації
культурної спадщини, саме графіті та велика кількість рекламних вивісок
є основними проблемами сучасного Львова.
В управлінні історичного середовища переконані, що нарешті знайшли
спосіб боротися з численними написами на пам’ятках архітектури. За
словами пані Онищенко, ефективним методом зчищування графіті у всьому
світі є використання спеціальної піскоструминної машини.
– Торік ми пробували зчищати графіті у дворику Домініканського
собору, – говорить Лілія Онищенко. – Це була своєрідна рекламна акція.
Чистили шматок отинькованої поверхні та шматок каменю. Звісно, камінь
зчищати значно дорожче. А от із тиньком складніше.
Якщо він міцний, то графіті зчищати легко. Якщо навпаки, то може
відбитися разом із фарбою і тоді треба буде штукатурити наново.
Директор музею релігії вирішила, що цього року знайде кошти й таки
почистить весь Домініканський дворик. Управління передбачило для цього
кошти в міському бюджеті 2008 року. Можливо, треба було б закласти в
бюджет нову стрічку витрат – зчищування графіті. Іншого виходу боротися
з графіті нині немає. Принаймні мені він не відомий. Таким методом
користуються у всьому світі. Ба більше, його визнали найефективнішим.
Звісно, ця машина частково пошкоджує камінь, але залишати будинки в
такому вигляді теж не можна.
Представники фірми, яка займається зчищуванням графіті з міських
стін, запевняють, що машина абсолютно безпечна для каменю. Проте
зауважують, що найкраще робити все комплексно: спершу зчистити графіті,
потім це закріпити та відреставрувати сам будинок, оскільки після
зчищування камінь може бути вразливий до зовнішнього середовища.
Водночас львівські архітектори нагадують, що перш ніж починати
зчищувати графіті чи робити будь-які інші дії з фасадами пам’яток
архітектури, треба мати відповідні дозволи.
– Це мають робити фахівці, – прокоментувала “Газеті” ідею управління
охорони історичного середовища Лідія Горницька, архітектор і керівник
архітектурно-реставраційної майстерні №3 Інституту
“Укрзахідпроектреставрація”. – Будь-яке втручання в пам’ятку вимагає
відповідної проектної документації. Навіть якщо це робитимуть фахові
люди, то мають робити це відповідно до документації. Є певні правила
гри і їх слід дотримуватися.
Як пояснив “Газеті” Назар Тимняк, директор фірми “Ротекс”,
піскоструминну машину, яка працює на спеціально очищеному піску певного
виду, створили німці. Вона очищує стіни піском, що подається під
великим тиском. Коштує це “диво” близько 15 тисяч доларів.
– Машина має широкий спектр застосування, – розповів “Газеті” пан
Тимняк. – Нею добре чистити металеві та ковані речі. Здебільшого ми
чистимо стіни від бруду. Щодо графіті, то сумішшю можна зчищати написи
лише з твердих поверхонь, а саме каменю, бетону та цегли. Зі штукатурки
можна зчищати лише якщо вона достатньо тверда.
Працює нова машина доволі швидко – в середньому квадратний метр
каменю зчищають за п’ять хвилин. За день можна почистити близько 100
квадратних метрів стіни. За словами Назара Тимняка, за нормальної
погоди центральну частину міста можна очистити від графіті за тиждень.
При цьому ціни за роботу можуть бути доволі різними: очищення
квадратного метра коштує від 40 до 250 грн., залежно від складності
роботи і її кількості.
Психологи висловлюють сумніви в ефективності такого методу боротьби
з графітчиками. За словами дитячого психолога Оксани Рацької, масове
зчищування графіті може викликати ще більший азарт у підлітків і
спровокувати появу нових графіті. Про велику ймовірність саме такого
розвитку подій свідчить і нещодавній досвід управління охорони
історичного середовища. Зі стіни будівлі, де розташоване управління,
зчистили графіті, проте вже через декілька днів цю стіну замалювали
наново.
– Цілком вирішити цю проблему неможливо, бо це своєрідна залежність,
– прокоментувала “Газеті” Оксана Рацька. – А проблему будь-якої
залежності вирішити складно, особливо силовими методами. Річ у тому, що
заборонений плід завжди приваблює. Крім цього, в малюванні графіті є
елемент ризику і це додає азарту. Дуже часто графіті малюють підлітки,
бо саме підлітковий вік дуже складний. Тоді велике значення має контакт
дитини з дорослими, особливо з рідними. Що він менший, то більше
підліток хотітиме це робити, оскільки це, передусім, привертання уваги
до себе.
За словами психолога, малювання графіті на пам’ятках може бути
виявленням своєрідного підліткового протесту, зокрема проти
невідповідності декларацій реальним діям. Адже дорослі часто говорять
про збереження архітектурної спадщини, однак цього не бачимо.
Мирослава Іваник
|
