Львів, Площа Катедральна

Кожне середньовічне місто мало дві найголовніші споруди: ратушу і собор. Останній завжди був духовним серцем міста, предметом особливої гордості кожного городянина. Зі східців собору проголошувалися найважливіші державні укази. Тут, у храмі, зберігали воєнні трофеї. На собор ніколи не шкодували коштів — його краса і велич були своєрідним виявом місцевого патріотизму.
Кафедральний собор у Львові був заснований, за одними даними, 1360 р., за іншими — на десять років пізніше. Деякі дослідники стверджують, що він був збудований з дерева в 1344 р. в ім'я Найсвятішої Трійці і згорів 1350 р. під час нападу литовців на Львів. Будівництво ж мурованого храму розпочалося через десять років.

У 70-х роках XIV ст. була змінена назва храму — він став собором Успення Богородиці. Будували його довго, понад 100 років, але так і не завершили. За первісним проектом собор повинен був мати дві вежі. Одну з них закінчили наприкінці XIV ст., інша так і залишилася незавершеною.
Як виглядав собор спочатку, сказати важко. З певністю можна стверджувати, що він був збудований з червоної нетинькованої цегли, подекуди поливаної.

Досі викликає суперечки авторство проекту. Називають прізвища Дорінґа і П.Штехера, а за іншими даними, ним був львів'янин Ничко.
У 1760-1778 рр. за наказом архієпископа Сераковського була проведена реставрація собору, здійснена в стилі модного тоді бароко. Готична вежа дістала барокове завершення. Знесено більшу частину каплиць, що оточували собор. Численні готичні та ренесансові вівтарі були знищені або замінені бароковими. І все ж основна частина конструкції залишилася старою. Нині це єдина пам'ятка церковної ґотики у Львові.

Після облоги Львова турками у 1672 р. львів'яни повісили на стіни собору турецькі ядра. У 1772 р. мешканці міста на знак протесту проти окупації Львова австрійцями замурували парадні входи в собор. Стрільчасті арки, закладені червоною цеглою, видно і зараз.
Реставраційні роботи велися упродовж усього XIX ст. Було встановлено ряд надгробків, собор прикрасили картини А.Рейхана і Ю.Хойніцького.

На західній стіні в 1910р. було встановлено меморіальну дошку на честь 500-річчя Ґрюнвальдської битви, в якій об'єднані сили слов'янських народів та литовців завдали нищівної поразки Тевтонському ордену. Дошка була знищена гітлерівцями в період окупації міста.
Аж до кінця XVIII ст. навколо собору існувало кладовище. Точну дату його виникнення встановити неможливо, але найімовірніше, це сталося після освячення собору в 1405 р., оскільки ховати можна було тільки в освяченій землі. Подібні кладовища існували при кожному храмі, але це, звичайно, було найпишнішим.

Кладовище знаходилося значно нижче рівня пл.Ринок, і до нього треба було спускатися східцями. Якщо зазирнути за ґрати, якими обнесене заглиблення біля стіни собору, то можна навіч пересвідчитись у тому, яким був рівень кладовища наприкінці 70-х років XVIII ст.
Цвинтар займав майже всю територію сучасної Катедральної площі, був обнесений стіною з трьома входами. Місце поховання залежало від суспільного і майнового статусу покійника. Тих, хто був достойніший (себто багатший), ховали в криптах собору. Тут же було місце поховання архієпископів.

У 1783 р. імператор Йосиф II видав розпорядження про знесення у Львові церковних кладовищ і заснування чотирьох загальних цвинтарів за межею міста. Тоді й був знесений стародавній цвинтар біля собору. Знесли і мури, які його оточували. На місці кладовища утворилася площа, котра дістала назву Капітульної. Капітулу, тобто колегії духовних отців собору, належали будинки № 5-8, звідси й назва.
Бід кладовища залишилося небагато — кілька надгробних статуй святих, які і зараз стоять біля собору, і каплиця Боїмів, єдина з шести, що стояли окремо на кладовищі. Збереглося також кілька каплиць, прибудованих безпосередньо до собору. Деякі з них призначені не тільки для моління, а й для фамільних поховань. Мертві лежали в крипті, а в каплиці молилися живі, ЇЇ прикрашали, вдовольняючи тим самим сімейну пиху, вихваляючись багатством. Не слід забувати і те, що каплиця давала собору прибуток — від пожертв, свічок, церковних служб, які тут правили.

Окрасою площі є каплиця Боїмів, або, як її ще називали, Огруйцова каплиця. Назва походить від польського слова "ogrojec" — сад і пов'язана з тим, що на куполі каплиці знаходиться статуя, яка зображає Христа в Гефсиманському саду. Тема ця широко, представлена в живописі, а от у скульптурі вона рідкісна, просто унікальна.
Заклав каплицю у 1609 р. Георгій Боїм. За походженням він був угорцем, навчався у Боннському університеті. Розбагатівши на торгівлі вином, він отримав львівське громадянство, одружився. Каплиця повинна була відповідати його становищу, бо він певний час був бургомістром Львова.

Автор проекту невідомий. Припускають, що ним був Л.Пфістер або А.Бемер.
Фасад каплиці від площі суцільно вкритий різьбленням по білому каменю, яке зображає історію життя Христа. Різьблення] відбиває есхатологічний зміст основного ідейного задуму цієї пам'ятки як усипальні. При створенні багатофігурних композицій за моделі служили звичайні люди, отож, ми бачимо перед собою людей XVII ст. Тому зображення мають не лише мистецьку, а й історичну та етнографічну цінність.

На другому фасаді, від вул. Галицької — оригінальні портрети Георгія (Дьєрдя) та Ядвіги Боїмів. Третій фасад має вікно і чудовий рельєф, що зображає Георгія Змієборця.
Гідною суперницею каплиці Боїмів є каплиця Кампіанів, збудована 1629 р. "на зло Боїмам". У первісному вигляді вона не збереглася — була перебудована в 1660 р. Вміщені із-зовні великі мармурові дошки прикрашені чудовими рельєфами на євангельські сюжети. Всередині знаходяться розфарбовані погруддя Павла і Мартина Кампіанів.
На східному фасаді собору привертає увагу напівстерта фреска, яка зображає Богородицю з Христом. Видно зразу, що її писав непрофесіонал. Це копія ікони, написаної у 1598 р. львівським міщанином Юзефом Вольфом на спомин про улюблену онуку і на спокуту її дитячих гріхів. Ікона спершу знаходилась на зовнішній стіні храму, а у 1644 р. перенесена до спеціально збудованої Яном Домагалічем каплиці. Під час реставрації каплиця була і знесена, а на зовнішній стіні собору на її місці вмістили копію ікони і портрет фундатора каплиці. У 1946 р. ікона була вивезена до Польщі (м. Любачів).
Нижче ікони знаходиться рельєф "Воскресіння". У другій половині XVI ст. на кладовищі був збудований мавзолей-каплиця С.Дибовицького. Вдова продала мавзолей Яну Шольц-Вольфовичу, він став родинною усипальнею. У 1765 р. мавзолей знесли. Все, що зосталося від нього, — оцей рельєф.

За матеріалами http://ourlviv.il.if.ua/