Комплекс монастиря та костелу Бернардинів.(Церква Св. Андрія)

Комплекс монастиря та костелу Бернарди́нів (бернардинський кляштор) історико-архітектурна пам'ятка, що знаходиться у Львові на площі Соборній, 3-А. Приміщення монастиря тепер належить Центральному державному історичному архіву у Львові, а храм святого Андрія Первозванного передано Українській греко-католицькій церкві.

Гравюра комплексу Карла Ауера. 1830—1840-і роки ХІХ ст.

Оборонний монастир.

На місці сучасної споруди дерев'яний монастир було збудовано ще у XV столітті. Згадку про першу, дерев'яну, бернардинську церкву знаходимо у 1460 році. Гроші на початок будівництва пожертвував великий феодал і землевласник, львівський староста Андрій Одровонж із Оправа. Також фінансували будівництво Ю. Мнішек, С. Жолкевський та Я. Замойський. Монастир бернардинів довгий час був зовнішнім форпостом системи укріплень Львова. Виконувати цю оборонну функцію йому дозволяли власні системи укріплень і, в разі потреби, він захищав фланговим вогнем східні кордони міста. У цій системі міських фортифікацій, до якої він входив, був розташований між Галицькою брамою та Королівським бастіоном. На сьогоднішній час збереглася тільки східна стіна укріплень та Глинянська вежа — з боку площі Митної. У 1618 році у вежі пробили ворота, але з огляду на безпеку міста їх заклали у 1620 р. Відновили прохід тільки у XX столітті. У 1600—1630-х роках разом із будовою костелу св. Андрія, поставали й келії монастиря. Його зводили на північ від костелу. Стара ж, дерев'яна церква, залишилася на півдні. Монастир оточили кам'яними стінами з бійницями і баштою. До них прибудовані господарські будівлі — кузня, стайня та інші. Навколо монастиря колись також знаходився цвинтар. Зокрема, на його території у 1484 році поховали святого Яна з Дуклі. Попід стінами монастиря з боку вулиці Валової у 2000-х роках виник так званий «Бернарденгарден» — сад бернардинів. У ньому, та на території вулиці, «Музей ідей» та інші організації проводять мистецькі акції. Найвідомішими заходами є літній «Кінолев» та зимово-весняно-осінній «Львів — столиця ремесел». Сам «Музей ідей» оселився у частині підвалів монастиря, де тепер проводить різноманітні виставки та презентації. 27 грудня 2007 року, у приміщенні однієї з келій знайдено фрески орієнтовно кінця XVII — початку XVIII століть. За висновками фахівців, фрески мають іконографічну та історичну цінність. Сама келія є єдиною відомою на території Західної України келією з розписом. ^[1] У січні 2008 року розпочалися підготовчі роботи з відновлення фрески. Передбачають кілька етапів робіт — розчищення, реставрацію, законсервування і тоді аж експонування розпису.

Архів

Вхід до архіву та частина споруди

1784 року Австрійська влада заснувала у келіях монастиря «Архів гродських і земських актів міста Львова». Архів містить документи періоду Галицько-Волинського князівства, фонди центральних установ і організацій старопольського періоду (ХІV-XVІІ ст.), австро-угорського (1772—1918) та російського (1914—1915) панування в Галичині, Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки (1917—1918), Польщі міжвоєнного періоду (1918—1939), а також невеликі групи документів радянського періоду (1939—1941) та німецької окупації (1941—1944). Найдавніші документи архіву представлені колекцією пергаментних грамот 1176—1800 років. Серед цих пергаментних документів — міждержавні угоди (зокрема, Берестейська унія 1596 року), папські булли, привілеї королів, князів, воєвод та старост, які були надані містам, селам, церквам, костелам, монастирям, синагогам і цехам, а також маєткові угоди. У колекції знаходяться й грамоти, що стосуються Франції, Італії, Молдови, Валахії, Німеччини, Угорщини та інших держав — усього тринадцятьма мовами. Сучасний Центральний державний історичний архів у Львові є одним з найбільших архівів Центрально-Східної Європи та найбільшим в Україні. ^[3]

Костел святого Андрія

Костел-базиліку в стилі італійського (з домішками німецького) ренесансу зводили з 1600 по 1630-і роки на місці її дерев'яного попередника з XV століття. Автором плану будівництва є монах Бернард Авелідес (Авеллід). Архітектором був львівський архітектор Павло Римлянин. В фасаді костелу чітко прослідковується його творчий почерк — звичний для нього ренесанс. Костел споруджено з тесаного каменю ^[4] у вигляді тринавової базиліки з видовженими хорами та гранованою апсидою. Довжина храму 57,5 м, а висота 22 м. Проте Павлу Римлянину не вдалося довести до кінця будівництво — він помер у 1618 році. Кажуть, що польському королеві Сигізмунду ІІІ, що оглядав будівництво, задум Павла Римлянина здався занадто скромним. Тому учень й наступник видатного архітектора швейцарець Амвросій Прихильний будував споруду інакше. Йому належить щит-фронтон ускладненої і вигадливої форми. Саму споруду Амброзій Прихильний будував у стилі німецько-нідерландського маньєризму.Третій ярус надбудовував Андреас Бемер, вроцлавський скульптор і архітектор. Швидше за все, йому ж належить і 38-метрова вежа костелу. На ній в 1753 році був встановлений годинник з боєм, для котрого майстер Андрій Франк відлив спеціального дзвона. Силует вежі порізаний, складний, характерно барочний, витончений і дуже гармонійний.Дзвіницю, що знаходиться обабіч костелу, звели аж у 1734 році, проте скромність і простота цієї двоповерхової, квадратної у плані, споруди з шатровим накриттям ріднять її із ренесансною архітектурою. Тривалий час на дзвіниці висів дзвін, відлитий у Львові 1588 року. У 1917 році його перенесли до Музею імені Яна ІІІ^[5], чим врятували від переплавки для військових потреб Австро-Угорщини у Першій світовій війні.Перша Служба Божа відбулася у 1611 році — 13 грудня, у день святого Андрія. Завдяки цьому храм і отримав свою назву.На фасаді можна побачити статуї святих Ордену бернардинів, а в нішах другого ярусу — скульптурні зображення Матері Божої і апостолів Петра і Павла.Інтер'єр храму був розписаний в 1738—1740 роках Бенедиктом Мазуркевичем — ченцем-бернардином, котрий навчався в Болоньї у італійського художника Джузеппе Карло Педретті. Збереглися сімнадцять дерев'яних вівтарів, виконанинх у 16З0—1640-х pоках майстрами з Ярослава Томою Гуддером і Конрадом Кутшенрайтером. Відновлені на початку ХХ століття різьблені лави в пресвітері виконав у 1640—1644 роках майстер Павло з Бидгощі.Підлога храму спочатку була з тесаного каменю, а 1738 року перероблена на мармур. Металеві двері виконані в кращих традиціях XVII століття українськими ковалями. Костел має орга́н у 1700 труб та 32 регістри, що був створений у XVIII столітті майстром Каспаріні із лужицьких німців.Костел святого Андрія мав велику шану у шляхти. Військові походи на завжди починались богослужінням у костелі з освяченням зброї. Так було, наприклад, і в 1604 році, коли Лжедмитрій I почав зі Львова похід на Москву. Перед цим походом Лжедмитрій І взяв у храмі шлюб з Марією Мнішек.Під час проведення реставраційних робіт 1976—1977 років була реставрована і повністю відкрита стіна монастиря разом з Глинянською вежою і воротами зі сторони площі Митної. «Культурні нашарування» підняли місто вище і при реставрації довелось стіну відкопувати, тому що нижній шар із великих сірих каменів був у землі. Впродовж стіни зробили канал — імітацію фортечного рову, котрий влітку часом заповнюється водою. Тоді ж відкрили ворота на Глинянській вежі, закладеній ще у середині XVII століття. Зараз до них веде одне з відгалужень переходу.У 1960-х роках навпроти входу у вежу стояв годинник, зроблений з квітів, що показував досить точний, як на свою специфічну будову, час.

Криниця

Криниця споруджена 1620 року і розташована праворуч від головного входу у костел, чи на південь від споруди загалом, у глибині подвір'я. З цією криницею пов'язано декілька легенд та переказів.Ротонда над криницею, споруджена 1761 року, виконана у вигляді відкритої арочної альтанки, увінчаної куполом зі скульптурою. У куполі зберігся розпис на тему чудес святого Яна з Дуклі. Сама пам'ятка була реставрована у 1970-х роках.

Колона

У 1648 році на честь Яна з Дуклі і в пам'ять про облогу військами Хмельницького поставили дерев'яну колону. У 1736 році за проектом Михайла Северина Жевуського був споруджений стовп, котрий зберігся до наших часів. Зробив колону Томаш Гуттер або Фабіан Фесінґер. Раніше на колоні стояла скульптура святого – св. Ян стояв навколішки з руками, складеними у молитві. Позаяк скульптура зникла безвісти після 1944 року, тепер колону увінчує декоративна ваза.В самому костелі зараз міститься каплиця з надгробком св. Яна з Дуклі, а в боковому вівтарі - його образ, що постав тут «від високого релігійного почуття графині Софії Фредро», майбутньої матері митрополита Андрея Шептицького.

Ілюмінація

На початку січня 2008 року, поміж Різдвом та Новим роком, елементи фасаду церкви та бічна стіна почали підсвічуватися різнокольоровим світлом — червоного, синього, білого, жовтого та зеленого кольору, що почергово мінялося. За декілька днів світився, однак «статично», вже увесь фасад, включаючи скульптури святих на першому рівні, Божої матері та апостолів Петра і Павла на другому, а також центральний вітраж. Ще за деякий час підсвітили криницю та ротонду, 17 січня було підсвічено дзвіницю, а 18 — вежу. Роботи проводилися львівським представництвом групи компаній «Фюжн» за кошти меценатів, а на освітлення храму використали понад 150 лампочок. Вартість робіт склала 750 тисяч гривень. Презентація освітлення відбулася 24 січня 2008 року. ^[6] Відтоді комплекс підсвічується з настанням темряви і аж до самого ранку.

Джерела та література

• Козицький А., Білостоцький С. Кримінальний світ старого Львова. — Львів: Афіша, 2001. — 230 с.
• Лильо І. М., Лильо-Откович З. М. Прогулянка Львовом. Путівник. — К.: Балтія Друк, 2005. — 224 с.: іл.
• Мельник Б. В. Вулицями старовинного Львова. — Вид. 2-ге, зі змінами. — Львів: Світ, 2002. — 272 с.: іл.
• Мельник Б. В. Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. XIII — XX століття. — Львів: Світ, 2001. — 128 с.
• Островский Г. С. Львов, Изд. 2-е, переработ. и доп. Л., «Искусство», 1975. — 208 с.
• Alexander Strojny. Lwów — miasto wschodu і zachodu. — Kraków: Bezdroża, 2001.

Джерела та література

• Козицький А., Білостоцький С. Кримінальний світ старого Львова. — Львів: Афіша, 2001. — 230 с.
• Лильо І. М., Лильо-Откович З. М. Прогулянка Львовом. Путівник. — К.: Балтія Друк, 2005. — 224 с.: іл.
• Мельник Б. В. Вулицями старовинного Львова. — Вид. 2-ге, зі змінами. — Львів: Світ, 2002. — 272 с.: іл.
• Мельник Б. В. Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. XIII — XX століття. — Львів: Світ, 2001. — 128 с.
• Островский Г. С. Львов, Изд. 2-е, переработ. и доп. Л., «Искусство», 1975. — 208 с.
• Alexander Strojny. Lwów — miasto wschodu і zachodu. — Kraków: Bezdroża, 2001.

З іменем Павла Римлянина пов'язана ще одна видатна пам'ятка на території заповідника - Бернардинський костел. Збудований у 1600-1630 рр. на місці давнішого - дерев'яного, він разом з монастирськими спорудами, дзвіницею, ротондою над криницею, оборонними мурами та декоративною колоною утворює єдиний архітектурний ансамбль. Першим будівничим костелу був монах-бернардинець Бернард Авелідес, відтак - Павло Римлянин, а після його смерті у 1618 р. роботи продовжував Амброзій Прихильний. Костел являє собою базилікальний, з видовженою гранчастою апсидою храм. У стильовому відношенні будівля неоднорідна і поєднує в собі риси італійського та німецького ренесансу з маньєристичним відтінком. Щипці західного та східного фаса-дів оздоблені однаковими декоративними елементами, характерними для архітектури Північної Європи XVII ст. Нижній ярус витриманий у суворих, чітких формах, притаманних творчому почеркові П. Римлянина. Вежу-дзвіницю, що примикає до північно-східного кута нефа й апсиди, спорудив А. Бемер, автор вежі старої ратуші. Можливо, йому належить і скульптура на фасаді, а також його завершення. Створений у XVIII ст. інтер'єр святині - один з найпишніших серед львівських культових споруд. Його численні дерев'яні вівтарі виконали у ЗО-40-х рр. цього століття сницарі з Ярослава Тома Гуддер і Конрад Кутшенрайтер, а настінні розписи в 1738- 1740 рр.- бернардинський монах-живописець, учень італійського художника Джузеп-пе Карло Педретті Бенедикт Мазуркевич. Йому допомагали малярі Р. Бортницький, П. Волянський, Й. Сорочинський. Фрески оновлювалися в XIX - на початку XX ст. Різьблені лави (сталлі) в пресвітерії, за усталеною традицією, виконав у 1640-1644 рр. майстер Павло з Бидгощі. Наприкінці XIX - на початку XX ст., під час реставрації, старі лави розібрали й замінили новими, що є точною копією попередніх, їх вирізьбив Антон Рарогевич за участю Ферека із Закопаного та Тадеуша Дикаса. З оригінальних, первісних лав складено два фрагменти: один для Художньо-промислового музею у Львові (тепер вони знаходяться у Музеї етнографії та художнього промислу при Львівському відділенні Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН України), Другий - для Краківського Національного музею. Добре збережені елементи різьби ви-користано в нових лавах. При цій рестав-рації у стіні пресвітерії було виявлено захоронення 1678 р., що в деяких дослідників викликало сумнів щодо часу різьблення лав у першій половині XVII ст. До 1900 р. у Бернардинському монастирі знаходилося шість полотен «Страстей» відомого українського художника Луки Долинського. З пам'яток XVII ст. в інтер'єрі костелу збереглися рельєфи святих і пророків над архівольтами арок головного нефа та у вівтарній частині - скульптура Яна Блаженного з Дуклі, виготовлена з червоного мармуру Войцехом Зичливим. Образ «Апофеоз» цього ж святого, виконаний у 1677 р., висить на північній стіні. Він цінний для нас тим, що на ньому зображено Львів того часу з оборонними мурами і вежами. Витвором ковальського мистецтва є металева балюстрада хорів роботи слюсаря Фелікса з Санча (1612 чи 1617 р.). Монастирський будинок споруджено майже одночасно з костелом; пізньобарокова ротонда над криницею, купол якої вкритий фресками і завершений статуєю Яна з Дуклі, походить з 1761 р.; декоративна колона перед фасадом костелу, присвячена цьому ж святому, поставлена у 1736 р. на кошти крайчого коронного Северина Михайла Жевуського, а двоярусна, під намето-вим дахом дзвіниця, що примикала до обо-ронних монастирських мурів з південно-західного боку,- в 1734 р. Монастир сформувався поза міськими мурами, тому мав свої укріплення і творив окрему фортифікаційну одиницю. Фрагменти його оборонних стін збереглися на вул. Радянській та Валовій. У зв'язку із впорядкуванням пл. Митної та будівництвом підземного переходу в 1976-1977 рр. повністю відкрито і реставровано Глинянськувежу з брамою (1618 р.), що вела в Бернардинський монастир з колишнього Глинянського тракту (тепер вул. Личаківська).