Заснування

Львів належить до давніх, але не найстаріших городів Галицької землі. До часу його постання існував вже знаний своїм історичним значенням Галич, Звенигород, а в околицях теперішнього Львова менші укріплені городи такі, як Підгородище, Завадів, Грибовичі, Страдч, Щекотин, Домажир, Рокітна та ін., розташовані на горбах Розточч чи на схилах північного берега Поділля. Археологічні знахідки свідчать, що в найближчій околиці здавна були якісь оселі, але на терені давнього міста не знайдено ніяких пам'яток, які говорили б про існування постійної доісторичної оселі.

Засновником Львова був галицький король Данило Романович. Побудова цього міста близько 1250 р. вказує на те, що його зродили в першій мірі потреби військово-стратегічні, оборона галицьких володінь від татарських набігів, а також господарські, необхідність створення нового торгівельного центру на шляху з Побужжя і Наддніпрянщини до Наддністрянщини, після занепаду Звенигорода.

Слід зазначити велике організаційне чуття засновника міста, що так уміло підшукав місце під будову нового міста, саме на стику Розточчя і Поділля, що ділять Схід від Заходу (басейн Дніпра і Дністра від басейну Вісли), а одночасно у воротах, крізь які проходить шлях із східної у західну Європу, з Чорномор'я у Прибалтику.

Історія

Львів пройшов з галицькою землею цілу історичну долю, зазнавши нераз страшних потрясінь. Його зовнішнє обличчя, життєвий простір, чисельний та національний склад, зайняття та культура його мешканців мінялися не тільки під впливом ходу сторіч, але й під впливом тих історичних безнастанних змін, що тут наставали впродовж 700-річного існування міста.

Так, від 1250 до 1340 рр. Львів був княжим містом галицького князівства під володінням Романовичів. В роках 1340-1349, коли вимер рід Романовичів, ним править воєвода Дмитро Детько, як намісник литовського князя Любарта, потім – польський король Казимир (1349-1370 рр.). В цей час (1356 р.) місто одеримало Магдебурське право. В 1370 році перейшов Львів під угорське правління, яке виконував від 1372 по 1379 р. Володислав Опольський з шлезької лінії Пястів, потім угорські урядники, а в роках 1385-1387 знов Володислав Опольський. В інтервалі 1387-1772 рр. Львів знаходиться під володінням Польщі, а далі, як столиця Галичини і Володимирії, під владою Австрії (до 1914р.). Революційні події 1848 р. в Європі збудили політичну та культурну активність українців. У травні цього року у Львові було засновано Головну Руську Раду – першу українську політичну організацію та надруковано першу газету українською мовою "Зоря Галицька". У 1868 р. у Львові виникло товариство "Просвіта", яке невдовзі вкрило мережею читалень всю Галичину. Створене 1873 р. товариство ім.Т.Шевченка, реорганізоване у 1892 р. в наукове, розгорнуло дослідницьку діяльність в галузі українознавства. Від 3 вересні 1914 року до 22 червня 1915 року, в часі російської окупації був центром Галицького губернаторства, а потім знов переходить до Австрії, де залишається до її розпаду. 1 листопада 1918 р. Військовий Комітет, очолюваний Дмитром Вітовським, захопив владу у Львові, а 9 листопада цього ж року було проголошено ЗУНР (на чолі уряду став Кость Левицький). 21 листопада 1918 р. Львів зайняли польські війська. Рішенням Ради амбасадорів з 14 березня 1923 року Львів і Галичину остаточно передано Польщі, в якій він став столицею Львівського воєводства аж до німецько-польської війни 1939 року. Міжвоєнний період позначений наростанням українського визвольного руху. Консолідуються національні політичні партії, колишнім керівником стрілецтва полковником Євгеном Коновальцем створюється підпільна Українська Військова організація. На її базі в 1929 р. постає Організація Українських Націоналістів. Внаслідок пакту Молотова-Ріббентропа у 1939 р. Західну Україну було приєднано до Радянського Союзу. З 23 вересня 1939 по 30 червня 1941 р. Львів був обласним центром Львівської області в складі УРСР. Після приходу збройних сил німецької армії, 30 червня 1941 Степан Бандера проголосив відновлення української державності у Львові, та утворення Українського Державного Правління на чолі з Я. Стецьком. Після арешту членів УДП 1 липня 1941 р. німецьким командуванням було проголошено прилучення Галичини, як окремого дистрикту, до Генерального Губернаторства і Львів став столицею Галичини. З моменту окупації на території Галичини зароджується рух опору. У 1942 р. окремі розрізнені збройні формування організовуються в регулярну Українську Повстанську Армію під командуванням генерала Романа Шухевича (Тараса Чупринки). Керуючись ідеєю незалежної України, УПА воювала як проти фашистської Німеччини, так і проти Радянського Союзу. 27 липня 1944 р. радянські війська здобули Львів і він знову став обласним центром в складі УРСР. У травні 1989 р. – створюється Народний Рух України, Львів стає одним з перших в Україні осередків видання демократичної преси. Вийшла з підпілля Українська Греко-Католицька Церква, відродилася і Українська автокефальна православна церква. Комуністична влада в регіоні фактично була ліквідована в 1990 р. внаслідок перемоги на виборах до Верховної, обласної, районної і міських рад представників демократичної опозиції. 14 квітня 1990 року В'ячеслава Чорновола обрано головою Львівської обласної ради, а з 1991 року, після утворення незалежної Української держави Львів став обласним центром Львівської області і водночас центром українського національного відродження.