У давні часи, років чотириста тому, у
львівській ратуші з'явився привид. Приходив він опівночі у вигляді
чорної труни, яка літала залами і сходами, а луна розносила її страшний
стогін. Ніхто не міг пояснити появу чорної труни, та ось один із
лавників, а так називалися у давньому Львові судді, що провадили
кримінальні справи, розгадав таємницю. Одного разу колегія лавників не
досить ретельно розглянула судову справу і засудила невинного чоловіка
на кару смерті. Згодом знайшли справжнього винуватця злочину, але було
вже пізно -- невинний постраждав. Після цього у ратуші почала
з'являтися чорна труна, як грізна пересторога для неправдивих суддів.
Наступні леґенди, які ми розповімо, були записані львівським
письменником Стефаном Грабинським, твори якого вперше для сучасників
запрезентував Юрій Винничук. 1861 року було запущено в дію залізничний
маршрут Львів--Перемишль. Він був першим в Галичині і в Україні
загалом. І ось через декілька років після цієї події на львівських
коліях стали виникати загадкові і чудернацькі трафунки. Налякане
колійове начальство хотіло усіляко приховати їх, але про ці дива вже
почали патякати бульварні часописи.
На львівських коліях з'явився якийсь загадковий потяг. Він з
нечуваною швидкістю несподівано виникав у найнеочікуваніших місцях і зі
сатанинським гуркотом так само несподівано зникав у невідомому
напрямку, однак, не спричиняючи жодного зіткнення і жодних аварій.
Цей потяг було неможливо ні наздогнати, ні затримати. Залізничники
були у люті і розпачі, тому що пасажири, налякані чутками, все менше і
менше користувалися потягами. Містичний потяг одного вечора з'явився і
на львівському двірці. Люди чекали на поїзд із Відня, який прибував із
західного напрямку точно секунда в секунду. Вже було видно з вікон
веселі обличчя пасажирів, коли зовсім з протилежного, східного напрямку
гігантська сіра маса потяга-привида, як шалений вихор, летіла тією
самою колією назустріч Віденському. Жах охопив усіх. Зіткнення не
оминути!
Але скажений потяг, замість того, аби вщент розтрощити свого
товариша миттєвим зіткненням лоб в лоб, з блискавичним шалом пролітає,
як імла, наскрізь через усі вагони потяга Відень--Львів і зникає у
пітьмі. На пероні спокійно стоїть неушкоджений пасажирський, і лише
дуже налякані застиглі обличчя пасажирів, повернуті у західному
керунку, свідчать, що щось страшне і містичне відбулося на львівському
пероні.
Шалений потяг не дуже часто, але ще декілька місяців тероризував
залізничників і пасажирів різних потягів, а потім зник так само
безслідно, як і з'явився.
Ще одна леґенда початку ХХ століття була пов'язана з осібняком на
Погулянці. Близько 1910 року молодий блискучий львівський адвокат
закохався у жінку, власницю вілли "Півонія" на Погулянці, і близько
двох років мешкав тут із нею. Відомий психіатр, з яким товаришував
адвокат, помітив важкі розлади у поведінці свого колеги. Той, у свою
чергу, поскаржився лікареві на фатальну, майже патологічну сексуальну
залежність від цієї жінки. На вигляд жінці було не більше тридцяти
років. Психіатр серйозно замислився над цим неординарним випадком і ним
оволоділо велике бажання врятувати товариша. Лікар переглянув усі старі
історії хвороби і нарешті, натрапивши на картку пані з Погулянки, не
повірив своїм очам: ця жінка з діагнозом психопатичної схибленості на
сексуальному ґрунті зверталася до психопатолога 1875 року у віці 45
років, отже на той момент їй мало бути не менше вісімдесяти.
У психіатра з'явилося нестримне бажання познайомитися з Сарою
Брага, так називалася ця пані, предки якої були іспанськими дворянами.
І ось він побачив молоду, дуже привабливу жінку, яка зовсім не
користувалася косметикою. На цей час адвокат помер від невідомої
хвороби, а лікар довідався, що Сара до нього мала ще шістьох чоловіків,
доля яких була невідомою. Усвідомлюючи всю небезпеку задуманого, лікар
все-таки оселився на Погулянці у домі Сари. Неймовірних зусиль
коштувало йому не піддаватися на спокусливі принади цієї демонічної
жінки і жодного разу в них справа не доходила до ліжка. І ось Сара,
відчуваючи своє безсилля, почала старіти, на її молодому обличчі
з'явилися зморшки, а на голові -- срібні волосинки. Не допомагали ні
благання, ні істерики -- лікар залишався незламним. А тим часом він,
якось читаючи Біблію, цілком випадково нарешті відкрив таємницю Сари у
Книзі Товіта. Там ішлося про Сару з Мідії, котра мала сімох чоловіків,
які потім були віддані демонові Асмодею. Нарешті одного вечора, коли
вони разом сиділи на дивані у вітальні, лікар прочитав їй це місце зі
Старого Заповіту. Сара зі страшним зойком вибігла з кімнати. Коли
психіатр вибіг за нею -- побачив її тіло, розпластане на сходах. Сара
була вже мертвою. За матеріалами гезети "Поступ"
