У Відні є вулиця Kolschitzky-Gasse, названа на
честь нашого знаменитого земляка, а на ній є пам'ятник йому. За що ж
віденці віддали таку шану чоловікові, який народився у селі Кульчиці
Самбірського повіту на Бойківщині?
Часопис "Галицька брама" розповідає про те, що Юрій-Франц
Кульчицький, народжений 1640 року в родині дрібного українського
шляхтича, був купцем і почав свою діяльність як перекладач, досконало
знаючи турецьку, сербську, угорську, румунську і німецьку мови. Набувши
досвіду, Кульчицький невдовзі і сам починає торгувати килимами, шовком,
золотом і сріблом, одночасно залишаючись перекладачем з турецької при
дворі австрійського цісаря.
1683 року для Європи настали найнебезпечніші часи, до Відня
підійшло величезне турецьке військо. Зразу ж після початку облоги Юрій
Кульчицький вступив до ополчення і виявив неабияку кмітливість та
хоробрість у боротьбі з ворогом. З кожним днем становище ставало все
критичнішим. Місяць жорстокої облоги столиці призвів до хвороби і
голоду серед її захисників. І ось наш земляк, переодягнувшись у вбрання
турецького купця, вирушає як розвідник у табір ворога з надзвичайно
важливим завданням. Знаючи досконало не лише турецьку мову, але і
турецькі звичаї, він не викликає жодної підозри у воєначальників
султана і блискуче виконує свою місію. Ворог змушений був відступити, і
мусульманська експансія на християнську Європу провалилася остаточно.
Вдячні віденці не забули свого рятівника, але яким же було їхнє
здивування, коли Кульчицький, замість золота і привілеїв, попросив
подарувати йому трофейні мішки з кавою, які ніхто не хотів брати. Тоді
ще ніхто в Австрії не знав, що це за синьо-зелені зерна і думали, що це
корм для верблюдів. Кульчицький пояснив, що з цих зерен готується
улюблений напій турків. Наш герой, крім трьохсот мішків з кавою,
одержав у подарунок від імператора пам'ятну срібну медаль, віденське
громадянство, будинок у столиці і право на відкриття першої у Відні
кав'ярні. Трохи згодом Кульчицький написав спогади німецькою мовою про
віденські події і про свою участь у них під назвою "Розповідь очевидця,
який у турецькій одежі перейшов через ворожий табір і, повернувшись
назад, перший приніс звістку".
Підприємливий українець вирішив всерйоз започаткувати кавовий
бізнес у Європі і, одягнений у турецький одяг, спочатку носив каву
вулицями Відня, частуючи перехожих. Охочих до кави було небагато, бо
про неї тоді в Європі майже ніхто не знав, а через її високу ціну кава
вживалася лише як ліки. Але ось одного разу до філіжанки з напоєм
випадково потрапив цукор, Юрій спробував і був здивований пишним
смаком. Потім він спробував відцідити каву і додати трохи молока --
вийшло ще смачніше.
Кількість бажаючих скуштувати новий напій збільшувалась. До
кав'ярні Кульчицького приходило багато цікавих побачити на власні очі
легендарного рятівника Відня, який у турецькому вбранні розносив на
таці кавовий напій. Кожного відвідувача Кульчицький вітав лагідними
словами "братчику-серденько", такими типовими для звертань у нашій
рідній українській мові. Це звертання довгий час залишалося у говірці
віденців.
У великій залі вже заново відбудованої кав'ярні Кульчицького стояли
дерев'яні столи і лави, що нагадувало інтер'єр української хати.
Господар обслуговував гостей зі своєю вродливою дружиною Марією, обоє
вбрані у пишний український національний одяг, чим привертали ще більшу
увагу відвідувачів. Найвища столична аристократія: граф Штаренберг і
князь Савойський призвичаїлися ходити до кав'ярні Кульчицького на
запашну каву і тепле гостинне слово.
Наприкінці XVII -- на початку XVIII століття не лише у Відні, але і
в усій Європі почали відкриватися кав'ярні, які ставали своєрідними
клубами, читальнями, де були підшивки газет і журналів, місцями обміну
думками і джерелом натхнення для творчої богеми.
19 лютого 1692 року на 52-му році життя Юрій Кульчицький помер від
туберкульозу. Звістка про смерть почесного громадянина Австрії
блискавично облетіла столицю. Відень оплакував смерть свого рятівника.
Похорон був величний. Труну з тілом покійного поховали біля собору
cвятого Стефана, найголовнішого храму Відня, з дзвіниці якого удосвіта
12 вересня 1683 року Кульчицький подав світлові сигнали про початок
наступу на ворожі укріплення. Віденці добре пам'ятають, що цю систему
зв'язку, як і першу каву, приніс до Відня українець з-під Львова --
Юрій Кульчицький.
