Найславетніший хроніст Львова Денис Зубрицький
відзначає, що до XVI століття латинники і схизматики-русини (так поляки
називали українців) довгі століття жили у сусідській згоді, але саме з
цього часу їх почали усувати від будь-якої влади у місті, перешкоджати
їм у прилюдних релігійних обрядах і навіть не хотіли їх визнати гідними
свідчити у суді. Українці подали скаргу польському королеві, і він
постановив, що "русини, як і католики, можуть давати свідоцтво у суді,
не можна їх примушувати складати присягу ані в костелі, ані в ратуші,
їхній священик у рясі може йти через місто, але не має права запалювати
свічок чи дзвонити у дзвоник, поки не вийде на вулицю Руську".
Від 1525 року польський король заборонив українцям володіти
будинками на Ринку та інших вулицях, крім Руської, займатися ремеслами,
якими не займалися їхні батьки, зокрема шинкуванням чи продажем сукна.
Це було жахливою дискримінацією з боку поляків, і таким чином
українці були локалізовані у гетто. Навіть у тих цехах, куди українців
допускали, вони зазнавали утисків і образ, їх змушували ходити до
костелу. Українське духівництво мало такі мізерні прибутки, що, за
свідченням хроніста, "піп Симон заодно заробляв і кравецтвом".
1572 року русини отримали королівський привілей про рівні з
поляками права на заробітки, як це було у давнину. Але Рада міста не
бажала про це слухати. Коли українці під час ярмарку 1575 року хотіли
прилюдно продавати свої товари, бурмістри наказали порозвалювати їхні
крамниці, а купця Дмитра Красовського ув'язнили і покарали штрафом.
Українських жебраків не пускали в будинки і не дозволяли митися у
лазнях.
Середньовічні документи розповідають про зухвальство з боку міських
властей стосовно українців: 1593 року міські райці "позичили" у
братства два вози негашеного вапна для лева, що його поставили біля
ратуші.
1627 року бурмістр Мартин Кампіан силою забрав для будівництва
своєї родинної каплиці значну кількість великих та середніх каменів, що
їх приготували для будівництва Волоської церкви.
Поляки протягом століть вдавалися до релігійних провокацій. Так,
дві сотні польських ремісників, побивши священика, вдерлися до церкви
Юра і намагалися осквернити храм кістками тварин та усякими
нечистотами.
Латинський архієпископ під час Служби Божої вдерся до Успенської
церкви і почав бити і тягти за бороду священика, примовляючи:
"Попе-хлопе, твоя віра неправдива!"
Українці Львова згуртовувалися у боротьбі за свої права на рідній
землі. Найважливішим кроком було заснування 1585 року Успенського
братства, яке отримало право ставропігії, тобто повної незалежності від
церковної ієрархії. Успенське братство представляло і захищало права
українців у середньовічному Львові. Воно запровадило загальний податок
і за ці гроші повело судовий процес із католиками за право українців
входити до міських керівних органів. Процес тривав 140 років і нарешті
завершився перемогою українців.
Успенське братство відзначалося надзвичайно суворою дисципліною.
Той, хто без поважних причин не з'являвся на засідання, платив великий
штраф або цілий день відробляв на потреби спільноти. Братство захищало
інтереси своїх членів, піклувалося про них, надавало їм допомогу в
старості та під час хвороби. Все це сприяло найтіснішому згуртуванню
українського населення Львова.
Українська громада Львова далі розбудовувала свій храм, який став
подивом для багатьох іноземців, котрі відвідували Львів. Середньовічний
мандрівник писав про "церкву захопливої краси, немалу оздобу всього
міста". Після побудови дзвіниці, Костянтин Корнякт послідовно доводив
свою справу до кінця. 1591 року на його кошти за проектом українського
архітектора Андрія Підлісного було збудовано неймовірної краси каплицю
Трьох святителів: Івана Золотоустого, Василія і Григорія.
Каплиця Трьох святителів надихнула львівських українців на
спорудження подібної церкви, але у значно збільшеному вигляді. До
будівництва залучили найкращих архітекторів того часу. Спорудження
церкви було настільки важливим, що склали окремі зобов'язання
будівничих, засвідчені документально: "Щоб майстри і челядь п'яні на
роботу не приходили, щоб не було сварок, суперечок і пустої балаканини,
і щоб усі роботи пильнували". Основні кошти для спорудження святині
зібрали серед української громади Львова. Значні кошти пожертвували
також польський король, російський цар і молдавські господарі. На
будівництво дав гроші гетьман Війська запорізького галичанин Петро
Конашевич-Сагайдачний.
Успенська церква була завершена 1629 року. Архітектурний ансамбль
храму, безперечно, є найвизначнішою пам'яткою усього Львова. Вона
демонструє бурхливу історію, незламність духу і надію на величне
майбутнє українського народу.
За матеріалами гезети "Поступ"
Категорія: Історія Львова |
Переглядів: 1482 |
Добавив: lviv
| Рейтинг: 0.0/0 |
