Статуя Матері Божої в центрі міста є чимось
дуже важливим для духовного життя львів'ян. Тут на свята завжди
молиться багато віруючих. Львівська Божа Матір має свою багату історію,
яка доводить, що вічне і нетлінне завжди незмінно перемагає.
Цією площею ще у 19 столітті протікала Полтва, а навпроти готелю "Жорж" був кам'яний міст через ріку з фігурою Святого Івана.
А трохи далі, приблизно навпроти готелю "Україна", був острів, на
якому стояла капличка Матері Божої з Лоретто. З середини 19 століття
Полтву почали поступово заковувати у камінь і пускати під землю. Якраз
на місці цього острова під час робіт вдарило сильне джерело, і тут
вирішили збудувати криницю з тесаного каменю. А 1862 року графиня
Северина, дружина знаменитого і багатого графа Бадені вирішила залишити
після себе у Львові добру пам'ять. Вона купила у Мюнхені гарну і
величну фігуру Богоматері, виготовлену з білого мармуру, і встановила
її на цьому місці. Після цього площа, яка мала назву площі Фердинанда,
на честь намісника Галичини, стала називатися Марійською. На початку 20 століття польська громада Львова вирішила поставити
пам'ятник своєму видатному поетові Адаму Міцкевичу. Пам'ятник хотіли
поставити на місці теперішньої фігури Діви Марії. Але підземні
дослідження виявили, що склепіння Полтви не витримає великого
навантаження споруди. Найоптимальнішим для Міцкевича виявилося його
теперішнє місце, але неподалік уже стояла Матір Божа, тому її вирішили
перенести на місце, де спочатку задумували спорудити пам'ятник
Міцкевичу. Проект нової криниці з фонтаном було завершено одночасно з
пам'ятником польському поетові і споруджено на цьому місці 1904 року.
На відміну від сьогоднішньої фігури, яка стоїть обличчям до вулиці
Коперника, тодішня дивилася у протилежний бік. Після 1939 року Матір
Божа муляла очі безбожній владі. Фігуру в 1950 році зняли і перенесли
до каплиці Боїмів. Тепер вона знаходиться у церкві Святого Андрія. На
її місці встановили добре відомий львів'янам фонтан з міфологічними
морськими потворами. І нарешті у 1997 році копія скульптури Матері
Божої повернулася на своє місце і продовжує бути окрасою і захисницею
Львова.
Про будинки під номерами 9 і 10 на площі Міцкевича останніми роками
у Львові, напевно, говорили і писали найбільше. Раптова пожежа 1991
року в будинку №10 і обвал будинку номер №9 перетворили їх на руїни. А
ці будинки мають славетну історію.
Будинок № 9, який ще пам'ятають не дуже старі львів'яни, був
збудований у 30-х роках XIX століття. 120 років тому у ньому знаходився
магазин світильників Рудольфа Дітмара, який першим у світі почав
виробництво гасової лампи, винайденої у Львові. Магазин Дітмара був
якраз на розі, де за совєтських часів уже була перукарня. В цьому ж
будинку за Польщі знаходилися редакція газети, спортивний клуб, салон
мод, а також торгували делікатесами. Ще у 30-роках минулого століття
тут знаходився Львівський союз артистів-пластиків, а вже за совєтів --
Спілка художників. У цьому ж будинку в 60-70-і роки був диспетчерський
пункт таксі, а біля нього -- стоянка, але таксі тут ніхто ніколи не
бачив, тому що тоді вони були величезним дефіцитом, не те, що тепер:
стоять на кожному кроці. Любителі музики пам'ятають магазин "Мелодія",
де до середини 90-х років купували вінілові платівки. І ось у 1995 році
раптово обвалилася частина будинку: просіли підвали, -- і одну з
найстаріших пам'яток Площі Міцкевича врятувати, на жаль, не вдалося. Що
буде на місці будинку, поки достеменно невідомо.
Не менш відомий у Львові будинок №10 теж було збудовано на початку
XIX століття. На початку ХХ-го будинок належав родині Левицьких, яка
мала тут розкішний магазин, в якому продавалися перські килими,
китайське срібло і порцеляна, російські самовари, люстри і лампи. Син
власника Станіслав, директор торгівельного банку, "прославився" у
Львові тим, що вбив на ґрунті ревнощів свою коханку, акторку Опери, і,
чекаючи на смертний вирок, отруївся в камері. За радянських часів
престижний магазин Левицьких перетворився на магазин "Електротовари",
де львів'яни купували лампи, порохотяги, вінілові програвачі і
магнітофони на котушках.
1912 року в будинку відкрили кінотеатр "Байка", потім "Геліос". Їх
увіковічнили у тогочасній львівській пісеньці про кінолихоманку:
І майже щогодини повстають нові кіна
Там "Байка", "Фрашка", тут "Гельйос"...
Представлять драмат-чар "Бандита Зігомар"
За совєтських часів тут теж був кінотеатр ім. Івана Франка, в якому
крутили старі фільми. 1921 року на будинку з'явилася суперсучасна
світлова реклама, яка презентувала один з найбільших європейських
ярмарків, що проходив у Львові в Стрийському парку -- Східні торги.
Совєтська влада згадала про цю традицію аж у кінці шістдесятих років:
на даху будинку щовечора йшов світловий біжучий рядок новин, і натовп,
який стояв навпроти, біля кінотеатру ім. Лесі Українки, з цікавістю
довідувався про надої молока, врожаї цукрових буряків, про миролюбну
політику СРСР і про агресивний американський імперіалізм. За радянських
часів поряд із магазином "Електроніка" було ательє мод, фототовари, а
згодом -- господарський магазин.
На початку дев'яностих, коли будинок був майже приреченим, на його
стінах писали і малювали учасники популярного авангардного фестивалю
"Вивих", і тому будинок назвали "вивихнутим".
1996 року будинок на площі Міцкевича, 10, а точніше його руїни,
були куплені "Укрсоцбанком", який зараз вже завершує будівництво свого
нового приміщення. Можна довго дискутувати щодо його архітектурних
переваг, але напевно, років через п'ятдесят він так само буде
гармоніювати з архітектурним середовищем Львова, як і всі його
попередники, що спочатку ніби створювали дискомфорт, а потім мирно
співіснували з більш давньою забудовою.
Категорія: Історія Львова |
Переглядів: 1927 |
Добавив: lviv
| Рейтинг: 5.0/1 |
