Вулиця ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Вулиця виникла, мабуть, наприкінці XVIII ст. Назва "Янівська" зустрічається уже в 1805 р. і пов'язана з тим, що тут проходив шлях на Янів. Заселена територія була значно раніше, ще в XVI ст., і входила до складу Краківського передмістя. Землі на початку вулиці належали мо-нахам-августинцям і становили юридику1, яка називалася Августинщизною.
Забудова вулиці була досить рідкою аж до кінця ХІХ-початку XX ст., коли тут з'явилися перші промислові підприємства. Б самому кінці її знаходилися склади сіна — місце ночівлі бездомних, яких на той час у Львові було дуже багато. Однієї зимової ночі тут спалахнула пожежа, кілька чоловік згоріли живцем. Цей скандальний випадок був описаний Іваном Франком. Замовчати його не вдалося, і тоді преса зробила з нещасних бездомних звичайних бандитів. Цим вдалося заспокоїти громадськість.
У 1918 р. в районі біля залізниці розміщувався табір геймкерерів — солдатів колишньої австрійської армії, що поверталися додому.
Під час листопадових боїв польсько-української війни вулиця була зайнята польськими військами і входила до складу 6-го відтинку "оборони Львова". Коли 21 листопада поляки розпочали генеральний наступ, 6-й відтинок, підсилений загонами, котрі прибули з Польщі, і бронепоїздом, утворив Північну групу, її завданням було захопити Високий Замок, Замарстинів та Жовківське передмістя і тим самим замкнути кільце оточення. Завдання виконане не було, полякам вдалося захопити тільки Підзамче, відрізати українським військам відступ вони не змогли.
У часи гітлерівської окупації в кінці вулиці знаходився Янівський концтабір. Тут, за неповними даними, загинуло 200 тис. осіб 18 національностей.
Б останні десятиріччя вулиця зазнала значних змін. Вона продовжилась за рахунок введення до складу міста кількох сіл. Виросли нові підприємства, реконструювалися і збільшилися старі.
Будинок № 31. У ХУІ-ХУІІІ ст. тут знаходився костьол Воздвиження Чесного Хреста. Відстань від Краківської брами до його дверей точно дорівнювала відстані від воріт Єрусалима до Голгофи...
За Польщі тут була низка дрібних підприємств, зокрема підприємство хімічної промисловості "Герметікум", яке випускало герметичні пробки до скляного посуду (працювало 18 осіб), українська олійниця "Жеполь" (15 осіб) та ін. З 1945 р. тут знаходиться трикотажна фабрика.
Будинок № 60. Мехсклозавод. Почав давати продукцію у 50-х роках XX ст. Цікаво, що основою його послужив паровий млин товариства "Ю.Тома і син", заснований у 1861 р.
Будинок № 87. Завод "Автонавантажувач". Збудований наприкінці 40-х років. Перша машина (3-тонний автонавантажувач) випущена 24 березня 1949 р.
Янівське кладовище. Відкрите у 1888 р., майже зразу стало кладовищем бідноти. Це не означає, що тут не ховали заможних — просто їх тут набагато менше, ніж на Личаківському кладовищі.
Ховали тут австрійських солдатів, полеглих під час Першої сві тової війни, зокрема словаків, на честь яких був споруджений великий кам'яний шестиконечний хрест (зараз не існує). Ховали тут і солдатів УГА, і поляків, котрі загинули в боях 1918-1919 рр, Пізніше тут були поховані врангелівці, а на 41-му полі — будьон нівці. Смерть зрівняла всіх. Однак цих могил зараз нема, їхнє місце зайняли нові. Кладовище розрослося, захопивши значну територію колишнього єврейського цвинтаря. У 1989 р. почало ся відновлення знищених могил січових стрільців, яке заверши лось у 1995 р.
У 1686 р. в будинку було підписано Бічний мир між Росією і Польщею. Згідно з його умовами, Польща відмовлялася від претензій на Лівобережжя, Київ, Чернігів і Смоленськ, дістаючи натомість військову допомогу в боротьбі проти Туреччини.
Треба пам'ятати, що в тогочасній Польщі підпис короля на будь-якому акті державного значення, а тим паче такому, як Бічний мир, мало що значив. Потрібна була його ратифікація сеймом, а шляхта не бажала відмовлятися від цих земель. Тому Бічний мир був ратифікований тільки через 24 роки, у 1710р. Але ще довго після цього в державній номенклатурі Польщі зберігалися посади київського старости і т.п.
Після смерті Лна III Собеського будинок належав його синові. Б 1723 р. він перейшов у власність магнатів Жевуських. За розпорядженням Ю. Жевуського, у 1 793 р. була проведена часткова реставрація будинку. Зокрема, через кілька років (у 1797 р.) сходову клітку прикрасили чудовим поруччям з кутого заліза.
Друга реставрація була здійснена в 20-х роках XIX ст., коли будинок належав уже родині князів Понінських. Саме в цей час на другому поверсі, у так званих королівських запах, з'явилося ліплення на стелі та стінах. Було змінене планування кімнат. Круглий тронний зал переробили на прямокутний. Мабуть, у цей час частина галерей двору була знесена і замінена флігелем.