Субота, 18.11.2017, 22:43
Вітаю Вас Гість | RSS
Головна | Регістрація | Вхід
Меню сайта
Розділи новин
Люди зв'язані зі Львовом [9]
Вулиці Львова [17]
Церкви Львова [6]
Історія Львова [28]
Львівське [34]
Готелі Львова [11]
Форма входа
Календар новин
«  Червень 2008  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30
Пошук
Друзі сайта
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Львів
Головна » 2008 » Червень » 27 » Плач Ярославни під бронзовим Шевченком
Плач Ярославни під бронзовим Шевченком
01:08

Плач Ярославни під бронзовим Шевченком

Чому ми такі сумні і коменти в неті такі дебільні – не знаю. Ну, клімат помірний, ніяких землетрусів, цунамі, повеней, пустельних засух й арктичних морозів… Все в нормі! Історія у нас невесела, але курди, поділені між трьома державами, і досі своє країни не мають.

Про палестинців помовчимо...

Якщо робота «не йде», іспанці йдуть до бару і замовляють карахільйо або чопіто: це 30-міліграмовий келих вина. Коли серйозно і довго сидять, святкують, то п'ють з копа - великого кубку. Люди тішаться життям. Можливо, клімат теплий.

В аналогічних ситуаціях росіяни напиваються до безтями, американці згадують 60-ті - «live fast and die young» («живи швидко, помри молодим»), бразильці грають у футбол, аргентинці танцюють танго, а українці... Українці йдуть у центрі Львова до пам'ятника Шевченку й починають хором співати довгих і сумних пісень, проклинаючи Москву, Польщу, євреїв, комуністів і сусідів. Згоден, що дещо перебільшив, але лишень дещо...

Якщо на вулиці Барселони зустрічаються дві сеньйори, вони вигукують: «Ола! Ти сьогодні так гарно виглядаєш, ти просто красуня!» Так вітаються 80-річні бабуні. Іспанці вважають, що людина завжди молода і красива. Вказувати на вік - табу, так роблять тільки іноземці й вихідці з колишнього Радянського Союзу.

Якщо на виставці квітів, собак чи печива зустрічаються дві британські грендма, то своє вітання вони починають з погоди: «Сьогодні чудова погода, чи не так?» Далі розмова плавно переходить на тему старих добрих часів і проблем королівської родини. Про хвороби - тільки з лікарем. Не прийнято виливати душу і жалітись mustn't grumble («не можу нарікати»). Аналог американського nо problems. Табу.

Якщо на плас Пігаль в Парижі зустрічаються дві американські туристки, сумарний вік яких перевищує три сотні, і запитують одна одну «Як ся маєте?» (How are doing?), потрібно відповісти файн, дякую, навіть якщо вас паралізувало. Нікого не цікавить, що вас обікрали, ваш кіт здох, Гіларі не стане президентом, і ви не знаєте, хто така Мона Ліза. Якщо ви скажете, що у вас є серйозні проблеми, вас не зрозуміють. Це так само, як запитати скільки ви заробляєте. Це гірше, ніж табу.

Якщо в кілометровій черзі до ощадкаси, у переповненій електричці, на прогулянці з онуками чи на городі зустрічаються знищені життям і гризотами українські бабуні, то вони з ходу починають жалітись на своє здоров'я, онуків, зятя, невістку, дітей, лікарів, ЖЕК, владу, ціни, погоду, урожай, часи і молодь. Вік тут суттєвої ролі не грає.

Якщо в маршрутці не зустрічаються, а натикаються одна на одну дві українки середнього віку, то вони також починають жалітись на шофера маршрутки, свого гіпотетичного коханця, свекруху, чоловіка, його зарплату, його дітей, їх черствість, свою втому від них всіх і, звичайно, своє витрачене наніц життя. У чоловіків є місцева газета, пиво, наша футбольна збірна і той мудак, якого поставили над нами начальником. Після чого хвиля, ні, не симпатії, співчуття і розуміння накриває обох.

Українці можуть, люблять і вміють жалітись, причому роблять це всюди, часто і довго. Вдома, на роботі, в кабінеті лікаря, в транспорті, на каві, на парламентській трибуні, в чужому ліжку і навіть в труні. Не дай Бог, ви скажете, що у вас все добре або (ще гірше) почнете хвалитись своїми перемогами. Чужий успіх українці сприймають як особисту образу. Максимум (в плані позитиву), що можна почути від українця у відповідь на запитання «Як справи?» - «не питай; нічого; так собі; помаленьку; якось воно буде; все так не буде; Бог добрий...» Через це в нас так не люблять і зневажають рекламних агентів, іноземців і Свідків Єгови, від яких за кілометр несе здоровим оптимізмом і непохитною вірою у світле майбутнє, своє і людства загалом.

«Ола! Сеньйоріна, слідкуйте за своїм чоловіком, - говорять іспанки. - Він такий красень!» Це сказано про чоловіка, якому за сто і який навіть в 25-ть не нагадував красеня.

Англійці не вважають чоловіків красивими - beautiful (красивими бувають жінки, автомобілі і геї). Максимум, що вони можуть сказати, - це good looking («чоловік добре виглядає»), якщо в нього є мільярд або він рекламує засоби для гоління і його прізвище Бекхем.

В американців без варіантів - або ж він приїхав з Голівуду, або його дружина Анджеліна Джолі, або його фото на всіх обкладинках жіночих журналів, або в нього перше місце у секссписку журналу Peoples і його прізвище Піт - тоді це hansome, приблизно - симпатичний.

Російський варіант - це коли чоловіків порівнюють з крокодилами, і ці зелені потвори не програють. Просто справжній мужик на них не подібний, він «могуч, вонюч и волосат». Красавєц - це дуже сумнівний комплімент для росіянина.

Українки переконані, що з краси воду не пити (мама в нього красуня, тато взагалі, а в кого він такий страшний вдався?), тому відразу беруть гроші. Шлюбний подвиг нашої віце-міс світу - це не виключення з правил, це - правило. Їй пів України чорно заздрить. Найвищий комплімент для українського чоловіка з уст його жінки - «добрий».

Коли посеред тундри, тайги, екваторіальної Африки, великої китайської стіни чи Трафальгарської площі зустрічаються двоє росіян, вони голосно викрикують «Колян, Толян, Едік, Вася...» За відсутності імені в хід іде перевірений варіант - «старий, чувак, земляк, моряк, капітан, братан...» У крайньому випадку, як офіціанта, - чєловєк. Після чого сильно «хлопають» один одного по плечу і йдуть відзначати цю радісну подію. Перед фінішем п'янки - дика хвальба жінками, зарплатами, посадами, автомобілями, коханками. На фініші - мордобій. Тому що загадкова російська душа «нараспашку» і «жизнь - это песня», або «судьба», від якої не втечеш, тому «наливай». Українців при зустрічі «жаба дусить». Звідки в нього «Ролекс» (вкрав ?), диплом і права (купив?), і взагалі - його «Армані» з «Південного».

Інша справа - Іспанія. Тут існування сприймають без фаталізму, як дар, як свято, через це при зустрічі люди дають один одному надію, стимул, бажання жити. Англосакси сприймають життя просто, як виробничий план на 5, 10, 15, 100 років, - френдшип, рилейшиншип, лайф бізнес, фемілі бізнес, енд сторі. Ніяких зайвих емоцій.

Українці сприймають життя як кару, як боротьбу (ніколи із самим собою і власними недоліками), як мітинг, як безкінечно печальну пісню, де постійно фігурують покалічені дерева, - сосни, які горять і палають; калини, які ламають; тополі, які рубають; терен, який цвіте й опадає; старі дуби в районі Підзамче і активні борці з ворогами - парубки, козаки, партизани, повстанці і Січові Стрільці.

Українці викладаються на всі сто в перерві між уроками, армією і цивільним життям; відпусками, розлученнями і одруженнями; звільненнями з роботи, поїздками в Польщу за дуже великі гроші, щоб сподобатись чужим жінкам; виборами президента, походами в аптеку, супермаркет і церкву, до лікаря; виходом на пенсію і похоронами.

Це у нас дочка має вийти заміж, щоб сусіди могли спати спокійно, і хата скраю, корова здохла, стодола згоріла, а колгосп сто років без врожаю. Постійний пошук ворога і бажання вказати на імперські амбіції імперії, тепер нафтогазовій, небажання тримати удар, тобто визнати свої гріхи і почати щось робити, не оглядаючись на всіх, включно з НАТО.

Чому чужий успіх не є прикладом до наслідування, не привід для радості за когось, хто зміг, значить, це можливо і для нас, завтра. І взагалі, коли нарешті під бронзовим Шевченком збереться якийсь інший хор і почне співати бадьорих і веселих пісень?

Категорія: Історія Львова | Переглядів: 1974 | Добавив: lviv | Рейтинг: 4.3/3 |
Всего коментарів: 1
1  
чистіша правда...

Добавляти коментарії можутт тільки зарегістровані користувачі.
[ Регістрація | Вхід ]
Львів © 2008 р