|
Найкоштовнішим
бізнес-проектом Павла Кампіана стало спорудження родинного гробівця при
Латинській катедрі — головному католицькому храмі міста, який внесено
до переліку перлин світової спадщини ЮНЕСКО. До втілення «мертвої»
ідеї, реалізацію якої Кампіан розпочав 1585 року, щойно вмостившись у
кріслі райця, він підійшов з комерційним розрахунком. При каплиці,
зручно розташованій у самому центрі Львова, родина облаштувала ломбард,
де зберігалися гроші та коштовності позичальників.
Диктатура Кампіанів
Ольга ШВАГУЛЯК-ШОСТАК
Завдяки лихварству та корупційним зв’язкам львівський лікар Павло Кампіан став справжнім олігархом
Економіка і політика наприкінці XVI — на початку XVII ст. у Львові
зрослися, як неоперабельні сіамські близнюки. Кілька найбагатших
патриціанських родин, скориставшись перевагами магдебурзького права,
яке давало карт-бланш на самоврядування в місті, вибудували систему
спадково-родинної влади. Містом керував інститут радників (райців,
депутатів), вельможні фігури були майже незмінними, а щорічні вибори —
ритуально-формальними. Радники залишали Ратушу хіба що вперед ногами. У
руках 1% міщан тоді було зосереджено 70% львівських багатств.
ЗАТ «Рада»
Прив’язаність до депутатського крісла мала економічне підгрунтя.
Офіційно неоплачувана робота радника була не менш вигідною, ніж
торгівля вином чи доходи від фільварків. Передусім райці заощаджували
чималі суми власних коштів, оскільки були звільнені від податків на
особисте нерухоме майно. Крім того, двічі на рік вони законно
отримували грошовий пай з каси Ради, яку наповнювали надходження від
поземельного майна, податки із судочинства та штрафи, які сплачували
міщани згідно з вироками консульського суду.
Отримані гроші, як у звичному бізнесі, депутати знову вкладали у
справу, що приносила дивіденди. Зокрема, Рада купувала за касовий
виторг нові землі, здавала їх в оренду або сама експлуатувала для
вирощування сільгоспкультур, будівництва цегелень чи інших
господарських об’єктів.
Наприклад, райцям належали землі Сихова та Зубри, які згодом стали
районами Львова. Бюджетні кошти львівські депутати з далеким прицілом
позичали державним сановникам і навіть його величності королю. За таке
кредитуваня впливові боржники платили потрібними владними рішеннями.
Якось, коли львівські міщани, обурені закомерціалізованим стилем
керівництва райців, поскаржилися королю Стефану Баторію, той, нібито на
противагу депутатам, запровадив колегію 40 мужів, що складалася з
ремісників та купців. Але цей орган, на відміну від Ради, не мав
адміністративних функцій, а лише загальні контрольні.
Попри узаконені привілеї, райці часто використовували службове
становище для несанкціонованого отримання коштів з міської скарбниці й
вирішення питань за грошову винагороду. Приводів для цього було багато:
від надання міського права (міського громадянства) зацікавленим особам
до прийняття до класу радників. Хабарі депутати демократично ділили між
собою. Пов’язана грошовими узами Рада дедалі більше перетворювалася на
закриту масонську ложу, що складалася з друзів та членів родин.
Саме в період олігархізації Львова райцями, бурмістрами, старшими над депутатами були Павло Кампіан та його син Мартін.
Доктор бізнесу
Павла Кампіана, 33-річного дипломованого лікаря, у 1560-му запросила
до Львова міська влада. Дефіцит медичних кадрів на Галичині та в
столиці краю, яка у XVI ст. налічувала скромний десяток ескулапів з
університетською освітою, змушував міську Раду полювати за фахівцями у
великих містах Речі Посполитої, до складу якої входила Галичина. І
зваблювати їх високими ставками та соціальними бонусами. Міська влада
без зайвих бюрократичних умовностей надала Кампіанові престижне
львівське громадянство, яке давало шанси на участь в управлінні містом,
і встановила йому гарантовану плату — 50 злотих.
Доктором медицини вчорашній кріпак коронного гетьмана
Конєцпольського з містечка Новополє Павло Кампіан став за чотири роки
до прибуття на Галичину. Спочатку, не без протекції рідного брата
Войцеха, професора Краківського університету, богослова, Павло здобув
філософську освіту в Краківському вищому навчальному закладі. А згодом
отримав докторський ступінь у Болонському університеті. Професія лікаря
тоді автоматично відчиняла двері до покоїв багатої клієнтури і
забезпечувала суспільний статус, оскільки середній клас та плебеї
обмежувалися медичними послугами низького штибу — від цирульників або
аптекарів. Але на фахове реноме Павла Кампіана вплинув не лише
формальний фактор освіти, а й природні здібності молодшого Кампіана,
який займався науковою роботою та регулярно публікував свої дослідження
у періодиці.
Статки і становище Павла Кампіана примножує і підсилює вдалий шлюб з
міщанкою Анною Грюнвальд. Але медицина стає лише проміжною сходинкою до
розвитку сімейного бізнесу. Вільні кошти, які давала лікарська
практика, Павло Кампіан починає позичати під відсотки. Хроніки того
часу розповідають, що доктор був дуже жорстким кредитором і не попускав
своїм боржникам жодного гроша. Прострочені кредити Кампіан невтомно
вибивав через суди, навіть якщо чекати на повернення грошей доводилося
роками.
Гробівець-ломбард
Вдруге Кампіана запросили, але тепер уже до владної роботи, через 24
роки. Знімаючи капелюха перед його бізнесовою чіпкістю та віддаючи
належне діловим зв’язкам і закумульованому капіталу, міські депутати,
які самі формували депутатський корпус, обрали Кампіана до вищого
ешелону міського патриціату — Львівської ради. Новий адміністративний
стан відкриває перед Павлом Кампіаном нові бізнесові можливості. Від
кредитування окремих фізичних осіб-підприємців він переходить до
корпоративних позик. Одна лише лихварська операція 1594 року, коли
доктор надав Львову великий кредит, дозволила йому отримати у власність
усі міські млини (два десятки), купити Калічу гору і збудувати на
передмісті поселення Воля Кампіанська.
Проте найкоштовнішим бізнес-проектом Павла Кампіана стало
спорудження родинного гробівця при Латинській катедрі — головному
католицькому храмі міста, який внесено до переліку перлин світової
спадщини ЮНЕСКО. До втілення «мертвої» ідеї, реалізацію якої Кампіан
розпочав 1585 року, щойно вмостившись у кріслі райця, він підійшов з
комерційним розрахунком. При каплиці, зручно розташованій у самому
центрі Львова, родина облаштувала ломбард, де зберігалися гроші та
коштовності позичальників. Під заставу цінних речей у Кампіанів можна
було позичити 1000 золотих. Пізніше син Павла Мартін заснував тут банк
«Гора милосердя» під управлінням духовенства та раєцького уряду, який
працював до 1782 року.
Доктор Павло Кампіан не встиг добудувати родинну каплицю: нагла
смерть під час епідемії чуми, яка лютувала у Львові в 1588-1600 роках,
завчасно поклала його до ще недобудованого гробівця. Зате уже на
смертній постелі ощадливий Кампіан-старший встиг переглянути окремі
вияви своєї «моральної слабкості»: він відмовився від обіцяного раніше
фінансування талановитих студентів зі Львова та рідного Новополя.
Яблуко від яблуньки
Син Павла Кампіана Мартін, який народився 1574 року, успадкував не
тільки великі батькові маєтки, а й його життєву долю. Мартін здобув
освіту в Краківському університеті й в одному з італійських навчальних
закладів, як і Кампіан-старший. Став доктором медицини, повернувся до
міста Лева й одружився на львів’янці. Але в бізнесі син пішов далі від
голови родини. Гнучке рішення про одруження з Ельжбетою, донькою
батькового судового опонента, аптекаря Павла Абрагамовича, допомогло
Кампіанові-молодшому вбити відразу двох зайців. Гроші, які родина
марнувала на судові марафони, Мартін спрямував на продуктивні бізнесові
цілі. Плюс мирно примножив свої статки щедрим посагом Ельжбети.
Гарантувавши надійний сімейний тил, молодий Мартін за напрацьованою
батьковою схемою з вигодою для себе кредитує місто під заставу
приміських земель. Прострочені борги, які Львів не може погасити,
щоразу збільшують маєтки Кампіана. Врешті-решт критична маса позик
змушує райців 1617 року ввести Мартіна Кампіана до міського уряду.
Щойно обійнявши адміністративну посаду, він розгортає бурхливу
господарську діяльність у стінах Ради.
Першим його історичним проектом стає оновлення владного олімпу —
перебудова Ратуші на Ринку, центральній площі Львова. Щоб заощадити
кошти, які Кампіан переконав депутатів взяти з «позабюджетної»
королівської каси, що призначалася для надзвичайної ситуації — оборони
Львова, до будівельних та підсобних робіт залучають дешеву робочу силу
— нероб, волоцюг та інших людей без заробітку, які шукали в місті
притулку. Далеко ходити за робочими руками не було потреби. Під самою
Ратушею розташовувалися міські в’язниці, що мали колоритні назви — «Під
скарбницею», «За гратою», «Доротка», «Під ангелом», «Татарня»,
«Весела», «Біла», «Над скарбом», «Празник», «Шаля».
Виправні роботи не були для бомжів жорстоким покаранням, оскільки
тодішні тюрми являли собою викопані в землі ями, де було вогко й
холодно. І якщо родичі ув’язненого не забезпечували його харчами, то
засуджений примусово голодував, тому що влада не закладала у бюджет
коштів на ці фізіологічні потреби. Після закінчення перебудови, що
тривала кілька років, західну частину ратушевої вежі увінчали висіченим
у камені зображенням корабля зі щоглами. Історик Бартоломей Зиморович
був переконаний, що воно символізує волоцюг, яких, немов галерників,
використали для перенесення вапна та каміння на громадській будові.
Хоча натхненник ідеї Мартін Кампіан уклав у цю морську алегорію інший
підтекст: корабель уособлював торгівлю, яка була головним джерелом
доходу для Львова, що лежав на жвавому перетині торгових шляхів.
Кредитне ярмо
Широкі фінансові жести Мартіна Кампіана, якими він допомагав місту,
щоразу затягували Львів у боргову трясовину. В обмін на черговий
дешевий кредитний транш у сумі 20 тис. злотих, завдяки якому райці
«погасили» пожежу резонансних судових позовів від міщан, невдоволених
бездарною організацією міського господарства, Мартін Кампіан здобув
вплив на комунальні служби Львова. Зокрема, без зайвих тендерів він
отримав безстроковий підряд на постачання сіна зі своїх пасовищ міським
стайням, де утримували кінний парк. Поставлені перед фактом такої
безальтернативної дистрибуції, «транспортні структури» були змушені
купувати природний корм за ціною, що вдвічі перевищувала ту, яку
навипередки пропонували інші збутовики на ринку.
Проте «закріпачення» комунальних структур мало, як будь-яка медаль,
два боки: Кампіан був кровно зацікавлений у прибутковій роботі
«підшефних» підприємств, інакше вони не могли б платити йому за
нескромними рахунками.
Завдяки доступу до «пільгових» міських ресурсів Мартін Кампіан без
особливих зусиль грав на демпінгу цін. Наприклад, якщо конкуренти, які
займалися випалюванням цегли, змушені були деревину для своїх печей, що
становила левову частку в собівартості продукції, купувати у міста чи
власників лісових масивів, то впливовий радник скеровував на власне
підприємство дармові фіри з «енергоносіями», завантажуючи їх у міських
лісах. Інші цегельні, що працювали в реальних ринкових умовах, не могли
витримати такої недобросовісної конкуренції і банкрутували. Аналогічну
ситуацію Мартін Кампіан змоделював і в полотняному бізнесі. Потужна
фабрика, яку він запустив на своїх приміських землях, перекроїла
усталений ринок полотна на користь депутата-підприємця.
Навіть каміння, яке релігійні міщани привезли й обтесали для
спорудження Волоської церкви, Мартін Кампіан 1627 року силоміць
реквізував для будівництва родинної каплиці, що мала затьмарити
мармуром, алебастром, художньою різьбою сусідній гробівець не менш
знатної і впливової у Львові родини Боїмів.
Податковий лобіст
Однією з найбільших статей доходів для тих, хто вмостився біля
бюджетного лантуха, були міські податки та збори. Мартін Кампіан
належав до головних лобістів у розширенні податкової бази та посиленні
фіскального тиску. Особливий податковий апетит він демонстрував до
однієї з найрентабельніших у всі часи галузей — горілчаної. Впливовому
Кампіанові вдалося протягнути в Раді рішення про збільшення на 10%
податку на виробництво горілки. Його лобістські зусилля не були
альтруїстичними. Частину з додаткових «алкогольних» надходжень Кампіан,
який кілька разів також обіймав посаду бурмістра, регулярно забирав до
своєї бездонної кишені.
Нові ініціативи райця, спрямовані на реалізацію гучних міських
проектів, міщани і навіть колеги сприймали з пересторогою. Оскільки
починання загрожували не тільки новими податками, а й великими
витратами міської скарбниці, від яких Кампіан майстерно умів
«відщипнути» свій інтерес. Головний проект Кампіана — спорудження нових
оборонних мурів довкола міста — сколихнув електорат і наглядову палату
40 мужів, до якої входили купці та ремісники. Саме тоді вперше середній
клас Львова оприлюднив усю інформацію про депутатсько-підприємницьку
діяльність Мартіна Кампіана, квінтесенцією якої були декларації про
добро для міста, що насправді виливалися у привласнення колективних
здобутків однією людиною.
Але протистояти вельможному Мартінові Кампіану тоді не вдалося.
Скандал вщух, і 1625 року Кампіан таки розпочав будівництво нових
фортифікаційних споруд, які через 23 роки врятували Львів під час
облоги військами Богдана Хмельницького.
Бригада гайдуків
Економічні інтереси Кампіана були надійно захищені не тільки
колегами-однодумцями по Раді, а й загоном «воєнізованої охорони». 1623
року лояльний до Мартіна Кампіана король дав йому згоду на створення
хоругви (підрозділу) гайдуків для підтримання у Львові порядку та
захисту муніципального майна. Але, по суті, озброєна хоругва стала
приватним військом Мартіна, перед яким тремтіли місто й околиці.
Під час епідемії віспи Кампіанові, який героїчно залишився у Львові,
за допомогою вірних бійців вдалося втримати ситуацію у місті, яке у
паніці перед смертельною недугою поспіхом залишив увесь раєцький уряд,
і запобігти мародерству. Тоді депутат Кампіан доброчинно виклав майже 5
тис. злотих на потреби хворого Львова. Але ця пожертва дуже швидко йому
повернулася сторицею. Місто, очунявши від епідемії, як компенсацію
віддало Кампіанові у найм на цілий рік усіх робітників з приміського
Кульпаркова.
Вигнання з громадянства
1627 року борг міста перед Каміпаном сягнув апогею. Тодішній
бурмістр доктор медицини Еразм Сикст вирішив раз і назавжди витягнути
Львів з цього зашморгу і позбутися фінансової залежності від
деспотичного колеги. Еразм Сикст уклав із Кампіаном угоду про погашення
«бородатого» боргу з кількох джерел: увесь поштучний податок упродовж
шести років мав перераховуватися кредитору, податок з платні радників і
клерків міської Ради також повинен був надходити на рахунок Кампіана.
Але через юридичні огріхи в документі, за які вхопився Мартін
Кампіан, цей процес розрахунку перетворювався на нову боргову яму для
міста. Щоб розірвати кабальну угоду, Еразм Сикст подав судовий позов на
Кампіана. Це спровокувало поділ Ради на два антагоністичні табори.
Попри наполегливі спроби підкупу, прибічники бурмістра все ж таки
продемонстрували послідовність і свідчили у суді проти Кампіана. Його
звинуватили у всіх смертних гріхах, починаючи від привласнення міського
майна та нерухомості, спустошення львівської скарбниці, порушення права
складів і закінчуючи вирубуванням лісів та ув’язненням неугодних людей
у його маєтках.
1628 року кампанія, яку розпочав Еразм Сикст, закінчилася для
Мартіна Кампіана вигнанням з радників і втратою львівського
громадянства. Розчавлений радник кинувся по допомогу до короля, який
наказав уряду повернути Мартіна Кампіана в Ратушу. Але суд залишив
вирок без змін і зобов’язав колишнього депутата виплатити великий штраф
на користь Львова.
Під час цих судових процесів Мартін Кампіан у розквіті
підприємницьких сил — віці 55 років — несподівано помирає. Борги місту
заплатили його нащадки.
Source: http://www.kontrakty.com.ua/show/ukr/article/44/3320079323.html
Tags: Kampian, XVI
|
