Субота, 18.11.2017, 22:41
Вітаю Вас Гість | RSS
Головна | Регістрація | Вхід
Меню сайта
Розділи новин
Люди зв'язані зі Львовом [9]
Вулиці Львова [17]
Церкви Львова [6]
Історія Львова [28]
Львівське [34]
Готелі Львова [11]
Форма входа
Календар новин
«  Листопад 2008  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
Пошук
Друзі сайта
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Львів
Головна » 2008 » Листопад » 29 » Погляд на нарiд галицький зблизька i не дуже... 3
Погляд на нарiд галицький зблизька i не дуже... 3
20:06

Сюжет "полотен" - канонiчний: розпухлий вiд пасажирiв автобус мчить гiрською дорогою, обiч якої йому вслiд вишитою хусткою махає замрiяна гуцулка. Десь неподалiк пасе отару її чоловiк. Вiвцi, судячи з вигляду, мутанти - дуже схожi на вiчарок у перуках...

 Ментальнiсть та тисячолiтнiй побут на галицьких теренах надiлили галичанина фантастичною ної нетямущостi. Через це галичани виглядають дуже впевненими в життздатнiстю не визнавати власнi помилки, але ретельно фiксувати чужi, зазвичай повторюючи їх. Iсторiя ще не знала випадку, щоб хтось почув вiд правдивого галичанина фразу: "Вибачте, я не мав рацiї". Якщо ж хтось вiдважний зможе її вимовити, - смiливо заносьте його прiзвище до книги рекордiв що трапилося з ним, галичанин назве тисячi причин, крiм однiєї - власi та працi. Причини, якi призводять до галицьких нещасть i клопотiв, також Гiннесса i берiться обмiрювати погруддя на пам'ятник, бо довго цей унiкум на наших теренах не проживе.

При поясненнi будь-якого нещастя, є давно усталеними та вiдомими. Серед них найчастiше називають: негоду, москалiв, полякiв, американцiв, сусiда, криву Теклю, що наворожила, вроки, важке дитинство, поговiр, заздрiсть, дурнувату владу i Бога. Сприятливими факторами галичанин вважає: власний розум, власну працелюбнiсть, власну силу i вдачу, щасливий збiг обставин, який дозволив йому народитися, i Бога.

 Галичанин любить скаржитися. Робить це iз задоволенням та смаком. Часом видається, що в тому пеклi, в якому мешкає, за його словами, може вижити тiльки Шварценеггер чи Ван Дамм з фiльму "Подвiйний удар". I, що цiкаво, саме цьому конкретному скаржнику доля всипала пекельну сумiш селiтри i перцю просто в задницю, а всiх решта оточуючих незаслужено ощасливила добробутом та щастям. Одне з найулюбленiших риторичних запитань

галичанина: "I за що менi така кара небесна?". При цьому, важко нарiкаючи на долю, галичанин нiколи не втрачає оптимiзму, частенько собi повторює, щоб нiхто не почув: "Все так не буде!"...

  Галицька впертiсть така ж знаменита, як i скупiсть. Якщо галичанин щось бере до голови або, боронь вас Боже, до серця, - немає жодної ради на те i можливостi змiнити його децизiю. Наприклад, у якiйсь районнiй газетi наш земляк може прочитати iнформацiю про те, що в Афiнах при розкопках на Акрополi було знайдено український паспорт на прiзвище Гомер з кольоровою знимкою слiпого поета, то жодна у цiлiм свiтi людина не зможе переконати його у неправдивостi цього факту. Вiн вперто буде твердити, що "Гомер - то є перший український народний поет, але другий пiсля Кобзаря генiй".

Цiкавою властивiстю галицької ментальностi є незбориме бажання галичанина захопити якомога бiльше землi... на цвинтарi. Таке враження, що наш автентичний земляк прагне якомога швидше побачити на кладовищi всю свою родину i ще двi-три родини сусiдiв, якi обов'язково мають бути похованi навколо його гробiвця. Мало того, вiдхоплена у сусiднiх небiжчикiв землиця загороджується металевим парканчиком, прикрашеним гострими списами арматури або важкими морськими ланцюгами. Цю "потойбiчну" територiю галичанин оберiгає, як зiницю ока, i горе тому, хто ступить на неї нечищеним мештом або босонiжком.

 Галичанин дуже любить, щоб його особиста власнiсть вiдрiзнялася вiд iнших.

Через це галицькими мiстечками частенько дибають схожi на iнвалiдiв кури, гуси, корови i конi, поцяцькованi йодом i зеленкою, наче вони щойно втекли з районного шпиталю.

 Одяг галичанин обов'язково купує на вирiст. Навiть якщо йому 87 рокiв i вiн давно вже оглух, а бачить ще гiрше. Взуття купується також на 2-3 розмiри бiльше - а раптом нога розтопчеться! Щоб зручно носити завеликi мешти, галичанин напихає в шпiци 3-4 зiжмаканi районнi газети. Якщо ж йому ласкава доля пiдкине задешево пару замалу, то вiдбудеться цiкавий ритуал

розношування: спочатку мешти залишають на день у повнiй ваннi гарячої води; потiм галичанин надягає товстi вовнянi шкарпетки, а вже на них - мокрiсiнькi мешти. I ходить в них двi доби без перерви на сон. Аж тодi вони готовi до вживання за призначенням.

 З невiдомих причин чужi дiти для автохтонного галичанина чомусь завжди лiпшi, нiж власнi. Свої - це на вiки вiчнi "матолки", "штурпаки" i "тумани вiсiмнайцятi". У зв'язку з цим кожному галичанину потiм усеньке життя доводиться докладати неймовiрних зусиль, щоб довести протилежне i собi, i людям, i батькам, якi до самої смертi не вiритимуть в успiх власних чад. У такий спосiб змалечку галичаниновi прищеплюється стiйкий ген упертостi, наполегливостi та меншовартостi. Мабуть тому найбiльш продуктивними галичани стають у перiод утискiв, наруги та плюндрувань з боку зайд. У мирний час благоденствiя галичанин зазвичай безпечний i байдужий.

 Давно час в галицькiй столицi - у Львовi - встановити пам'ятник шкварцi.

Сей правiчний продукт для кожного правовiрного галичанина є джерелом життя та символом добробуту. Шкварок галичанин споживає стiльки, що пересiчний європеєць вiд таких канцерогенних i ракотворчих доз давно б годував хробакiв на Пер-Лашез або на островi святої Єлени.

Здається, лише до чаю i пампушкiв з повидлом галичанин не додає шкварок.

Усi решта страв багатющої галицької кухнi населяються животворними шкварками. I в горi, i в печалi, i особливо в радостi поруч iз галичанином крокує його життям рожева, хрумка, чималенька шкварочка.

 Готуючись до вiзиту в гостi, на весiлля чи уродини, галичанин завжди немилосердно нервується i кривиться. Причина криється в необхiдностi дарувати презенти або подарунки (це для схiднякiв). Нi, галичанину рука б всохла i язик вiдпав, якби вiн вiдмовився вiд чийогось подаруночка. Навiть копiйчаного. Але дарувати комусь... Щоб запобiгти цьому, галичанин вiд самого ранку аж до умовленого часу вiзиту перевертає вверх ногами помешкання своє, тещi та братiв, щоб розжитися якимсь непотребом. Це може бути непрочитана книжка про життя аборигенiв з острова Сахалiн, зацвiлий рушник з вишитим портретом Iвана Мiчурiна або дерев'яний беркут без одного крила. Подарунок ретельно вимивається, обтраскується дезодорантом "Ласковый май" i акуратно обгортається целофаном з уживаного букета квiтiв. При врученнi галичанин набирає урочистого вигляду, випинає груди з вишитою краваткою i пiвгодини розхвалює принади та переваги власного пiдношення. А вже вдома мало не до самого ранку побивається за втраченою рiччю.

 

Онуфрій ЖМЕНЯ

Категорія: Львівське | Переглядів: 1882 | Добавив: lviv | Рейтинг: 4.8/5 |
Всего коментарів: 2
2  
Блін Шо За Москалі Галімі angry

1  
Бывают в жизни огорченья surprised
Но это не тот случай cry

Добавляти коментарії можутт тільки зарегістровані користувачі.
[ Регістрація | Вхід ]
Львів © 2008 р